Кулемет не зник. Він перемістився на три кілометри назад.

Дрони тепер дають більшість уражень на ЛБЗ, але найбільший військовий фонд України досі купує міномети, гранатомети й приціли для Browning. Розмова з людиною, яка керує напрямом цифрової артилерії фонду, показує, що насправді сталося з піхотною зброєю: вона зберегла свою роботу, але втратила місце в окопі.

Вітер дув приблизно десять метрів на секунду, з боку противника. Шестеро російських військових опинилися на відкритій місцевості за 4,5 кілометра від українського крупнокаліберного кулемета. Кулеметник їх не бачив. Він стріляв з M2 Browning із закритої вогневої позиції, наводячи кулемет за балістичним калькулятором, і короткими чергами вів вогонь подавляючий вогонь, поки до неї проти вітру летів FPV-дрон. Дрон летів трохи більше двадцяти хвилин. Кулемет тримав групу на місці двадцять шість.

Цю історію розповів Андрій Маруга, керівник напряму цифрової артилерії фонду «Повернись живим», який навчав того кулеметника. Розмова вийшла 26 жовтня в першому випуску нового формату Мілітарного «Мілітарні діалоги». Головне в історії — арифметика. Якби шестеро розбіглися по посадці, підрозділу дронів знадобилося б щонайменше шість FPV, щоб їх знайти й уразити. Оскільки вони сиділи в одній ямі, знадобився один. Кулемет нікого не вбив і нікого не поранив. Він перетворив задачу на шість дронів на задачу для одиного.

Випуск почався з цифри, яку ведучий навів «за різними даними»: близько 80% уражень на лінії бойового зіткнення тепер припадає на дрони. Ніхто в розмові з нею не сперечався. Цікаве інше — те, що Маруга описав як решту: куди поділася інша зброя, хто нею тепер керує і для чого вона потрібна.

Цифри про частку дронів, які ходять у медіа, не хибні, але й не нейтральні. Сили безпілотних систем рахують ураження, які їхні пілоти підтвердили відео в системі Delta. Euromaidan Press у жовтні навів цифру близько 96% російських втрат на полі бою на початку 2026 року, і вона походить з того самого ланцюжка самозвітів. Раніші оцінки у 70–80% щоденних втрат обох сторін публікували без описаної методики.

Дрон сам фіксує свій результат. Кулемет, що стріляє із закритої позиції на 4,5 кілометра, ні. А кулемет, чия задача — втримати групу для дрона, взагалі не дає власного ураження. В описаній вище історії ураження потрапляє в графу дронів, і туди ж потрапляють десять дронів, які не знадобилися. Будь-яка система обліку, що зараховує результат лише останньому засобу ураження, недооцінюватиме зброю, чий внесок — час та придушення. Це не означає, що частка дронів мала. Це означає, що цю цифру не можна використовувати як доказ того, що інша зброя перестала працювати.

Визначення групової піхотної зброї у Маруги практичне. Крупнокаліберний кулемет на кшталт M2 вважається груповим тому, що його несе весь підрозділ: двоє несуть кулемет, двоє станок, десятеро боєприпаси. Він належить взводу чи роті, а не окремому бійцю. 82-мм міномет — ротний, 120-мм — батальйонний. Історично це була зброя, найближча до противника, і вона першою вступала в бій.

Зміна, яку він описує, не в тому, що ця зброя зникла. Вона отримала інший режим вогню. З 2015–2016 років його група працює над ARMOR — балістичними калькуляторами, які цифровізують старі радянські таблиці стрільби. Боєць вибирає точку на карті й отримує розрахунок: на скільки повернути башту і на який кут підняти ствол. У 2023 році вони реалізували стрільбу з M2 із закритих позицій на дальність до 5 кілометрів. Browning, який раніше стояв на передньому краї, тепер може стояти приблизно за три кілометри позаду, закопаний і замаскований, і працювати по цілях, яких стрілець не бачить. Пояснення Маруги, чому це працює: «ніхто не буде шукати кулемет десь там за 3,5 км».

Та сама логіка пішла в 40-мм станковий гранатомет MK-19, на який поставили приціли для стрільби з роздільним наведенням, як на АГС, і в станковий протитанковий гранатомет (СПГ-9М), з якого окремі підрозділи на півдні стріляють уламковими пострілами приблизно до шести кілометрів. Маруга каже, що СПГ зараз застосовують мало, і боєприпасів до нього мало.

У 2014 році офіцер-мінометник рахував середню метеорологічну поправку вручну з бюлетеня «метеосередній»: усереднював вітер і температуру на висотах 200, 400, 600 і 800 метрів, зводив вісім колонок до двох цифр — поправки за напрямком і за дальністю — і витрачав на це пару хвилин. Через ці дві хвилини, за його словами, по рації вже лунало питання, чому так довго. Планшет робить це за мілісекунди. Формулювання Маруги: «артилерист — це свого роду інженер». Змінилося те, що груповою піхотною зброєю тепер може керувати людина, яка інженером не є.

Обмеження, яке переробило цю зброю, — глибина кілзони. Маруга описує ділянки, де між сторонами вісім–дванадцять кілометрів і групову зброю туди просто неможливо занести. Або її завозить НРК, або на ділянці працюють тільки дрони. У жовтневій доповіді RUSI 2025 року про загальновійськовий маневр глибина контактної зони оцінена приблизно в 15 кілометрів.

Там, де зброя все ж доходить до лінії, вона виживає завдяки тому, що її не видно. «Міномет на землі зараз, на жаль, довго не живе», — каже Маруга. Ті, що досі працюють, закопані глибоко, з кришкою над ямою, яку відкочують для стрільби і закочують назад, поки розрахунок іде в укриття. RUSI описує ту саму картину: міномети й гаубиці працюють із закритих позицій, вкопаних у посадках, вогневе завдання рідко перевищує десять пострілів, знаряддя діють поодинці, а не батареями. Обмеженням стала тривалість життя зброї, а не її дальність. Маруга розповідає, що коли його команда збирала статистику, дуже мало мінометів доживало до 5 000 пострілів, їх знищували FPV.

Решту вирішує логістика. Якщо на позицію неможливо довезти боєприпаси, ставити туди важку зброю немає сенсу. Один військовий розповів, що в підрозділі на позиції стоїть Browning, але з нього не стріляють: це «зброя крайнього випадку», яку застосують один раз, у найпотрібніший момент, бо раніше вона себе видасть.

Тож зброя виживає там, де фронт стоїть на місці. Маруга називає кордон із Росією на Сумщині й Чернігівщині та лінію Дніпра на півдні, де позиції стоять місяцями і розрахунки мали час закопатися. На ділянках на кшталт Костянтинівки, де лінії фактично немає, а кілзона широка, навіть 60-мм міномет, який боєць може нести на плечах, неактуальний. Його висновок: групова зброя — переважно оборонна. Щойно підрозділ простояв на одному місці півроку і закопався, туди підтягують крупнокаліберний кулемет і вкопують міномет.

Аргумент на користь цієї зброї тримається на умовах, у яких дрони неефективні, такі як дощ і туман. У доповіді RUSI про третій рік війни зазначено, що FPV не працюють у погану погоду, що 60–80% українських FPV не долітають до цілі і що артилерія зберігала здатність обороняти фронт за поганої погоди та загалом реагувала швидше. Штурми часто планують саме на погану погоду, бо вона знижує ефективність і розвідувальних, і ударних дронів.

Маруга формулює простіше: «куля в любому випадку полетить швидше, ніж дрон». Групова зброя — органічна: вона належить конкрутному підрозділу, і для неї не потрібна заявка, черга на виліт чи робочий звʼязок. Його порада з власної служби — планувати так, ніби ніхто не прийде на допомогу, і сприймати підтримку як бонус, бо погода чи РЕБ можуть її нівелювати. Керівник «Повернись живим» Тарас Чмут сказав те саме в червні, коли фонд передавав 120-мм міномети КБА-222 і 40-мм гранатомети УАГ-40.1: «У 2026-му році групове піхотне озброєння вже не грає таку критичну роль як у 2022/23-х роках». Але в погану погоду, під щільним РЕБ чи проти інших контрзаходів воно знову стає корисним.

Це чесна рамка. Ця зброя вже не основний спосіб, яким піхота уражає противника. Це те, що продовжує працювати, коли дрони нездатні.

Дві з найкорисніших деталей, які навів Маруга, не стосувалися самої зброї.

Перша — стабільність боєприпасів. Під час нещодавніх стрільб його команда міряла початкову швидкість радарним хронографом на 40-мм пострілах, які десантники привезли з позицій. Американські M430A1 різнилися між пострілами приблизно на 1–1,2 метра за секунду. Німецькі DM121 майже не різнилися зовсім — він подумав, що радар перестав працювати. Третя партія, яку він вважав болгарською, різнилася приблизно на 30 метрів за секунду: наприклад, 227 м/с на одному пострілі і 244 м/с на наступному. За його оцінкою, це близько 100 метрів розльоту на кілометрі. З таким боєприпасом точний вогонь неможливий, і гранатомет стає зброєю по площі. Він також згадав, що 82-мм міни однієї румунської партії мінометники знали як такі, що летять аби як. Хоч би що обіцяв балістичний калькулятор, він не впливає на розкид пострілу.

Друга — розрив між боєприпасом і даними. Маруга розповідає, що кілька разів новий тип боєприпасу приходив раніше, ніж з’являлися таблиці стрільби до нього. Розрахунки зважували постріл, підбирали найближчий відомий за вагою і вручну підганяли коефіцієнти початкової швидкості, поки через два–три тижні не з’являлися таблиці. За цей час, за його оцінкою, близько 70% таких боєприпасів йшло в молоко.

Є й третя деталь, яка працює в протилежний бік. Команда Маруги зробила електронний боковий рівень для радянських танків, що стріляють із закритих позицій, бо в танка немає механізму горизонтування прицілу. За його словами, танк із креном 3 градуси на 10 кілометрах відводить снаряд на 150–160 метрів від цілі. Рівень одразу показує поправку. До появи пристрою танкісти не рахували поправку самі, навіть маючи формулу. Вони робили перший–другий постріл і коригували по дрону: так простіше, навіть якщо це дорожче на кілька тисяч доларів у боєприпасах. Дрон не лише замінив частину зброї. Він зробив частину старої балістичної дисципліни необов’язковою.

Росія від цієї зброї не відмовилася. Маруга описує російську практику як протилежну українській: міномети й гармати застосовують не шкодуючи, бо їх багато; вони з’являються в несподіваних місцях і стріляють, доки їх не знищать, а потім з’являються в іншому місці. Україна щодня звітує про знищені артсистем, зауважує він, а наступного дня чи через день на їхньому місці стоять нові. У Росії повний цикл виробництва стволів, мінометів і гармат. Його питання: скільки FPV замінює одна болванка 152-го калібру?

Погода грає на обидві сторони однаково. Коли туман заважає дронам, російська мобільна артилерія може викотитися, навестися, відпрацювати по плановим цілям і поїхати, не будучи поміченою. Це те саме вікно, яким користуються українські розрахунки.

У українського рішення — відвести зброю назад і стріляти із закритих позицій — є свій контрзахід. Browning за три кілометри від лінії знайти важче, ніж на лінії, але це досі нерухоме джерело звуку й спалаху в просторі, насиченому розвідувальними дронами. Закрита яма купує час, а не імунітет. А наступний крок — поставити зброю на робота — переносить вразливість, а не прибирає її: наземна платформа з кулеметом стає ціллю для FPV і потенційною ціллю для РЕБ.

Найчіткіше зміну ролі видно з того, що сталося з людьми. Багато мінометників, за словами Маруги, пересіли на дрони. Один його друг дванадцять років стріляв з міномета, а тепер літає на важкому дроні-бомбері через Starlink і скидає ті самі міни. За штатом у підрозділі досі є міномети і батарея, але розрахунок пересів на дрони, бо ефективність там. Як каже його друг: «чи так я ту міну відправляв, чи так я її везу, я ж не буду сидіть без роботи».

Кулемет іде тим самим шляхом — на платформу. НРК переважно використовують для логістики та евакуації, але бойові платформи не рідкість. Маруга згадав відео 93-ї бригади, де кілька наземних роботів із Browning заходять у село раніше за штурмові групи. Турелі для MK-19 уже в застосуванні. Турель для Browning існує; бортовий комп’ютер для стрільби з неї із закритих позицій, за його словами, майже на фінальній стадії. У вересні бригада ДПСУ «Помста» отримала напівавтономну турель із ПКТ і M2 на пікапі, з балістичним обчислювачем і тепловізійним каналом, де оператор лише підтверджує ціль. Бригада повідомила про 17 збитих дронів.

Група Маруги обговорює курс підготовки екіпажів ударних НРК у навчальному центрі, де вже готують кулеметників і операторів НРК: один веде машину, другий наводить і стріляє з Browning, наприклад із засідки на чотири кілометри. Він порівняв це з мінітанковим екіпажем і зауважив, що бракує лише місця командира. Такого курсу ще немає. За його словами, є підтримка, і він може з’явитися наступного року, коли розберуться з правовою основою.

Масштаб того, що стоїть за одним штурмом, показує, де тепер місце піхотинця. Маруга згадав, як спитав комбрига, скільки людей було задіяно в його останньому штурмі, коли двадцять бійців пішли штурмувати посадку. Порахували РЕБ, дальню, середню і ближню авіацію дронів, ППО, медиків, ствольну артилерію, міномети, резерв, евакуацію й логістику — вийшло близько 350. За словами комбрига, коли штурм планують так, загиблих у нього майже немає. Це спогад одного командира про одну операцію. Але співвідношення — приблизно сімнадцять бійців підтримки на кожного, хто йде на штурм, — описує військо, в якому більша частина піхотної функції вже вийшла за межі окопу.

Питання не в тому, чи замінили дрони піхотну зброю. Судячи з цієї розмови, вони змінили, де ця зброя стоїть, хто нею керує і як вона стріляє. Крупнокаліберний кулемет перетворився на вогонь із закритої позиції за три кілометри від лінії. Мінометний розрахунок став розрахунком дрона-бомбера, що везе ті самі міни. Кулеметник стає екіпажем НРК із двох людей. Прибрано задачу нести зброю на нуль і сидіти з нею там.

Але саму позицію прибрати наразі неможливо. Оцінка RUSI: піхота утримує землю і залишатиметься ядром ефективних бойових сил — у позиціях на дві–три людини, часто понад місяць без ротації. Турель може перекрити дорогу. Займати посадку не вміє жоден наявний на ринку засіб.

За наступний рік варто стежити за трьома речами. Перше: чи стане курс екіпажів ударних НРК формальною спеціальністю, бо саме тоді гібридний екіпаж перестане бути імпровізацією. Друге: чи дійде до підрозділів турель Browning із комп’ютером для стрільби із закритих позицій — це поставить кулеметний вогонь по невидимих цілях на платформу, яку нікому не треба нести. Третє: чи стане стабільність боєприпасів критерієм закупівель, а не тим, що розрахунки з’ясовують хронографом уже після постачання, бо балістичний комп’ютер точний настільки, наскільки точний найгірший постріл у стрічці.

Кулеметник із першої історії не був піхотинцем із кулеметом у старому сенсі. Він стріляв із закритої позиції, з якої нічого не бачив, на дальність, яку видав застосунок, щоб утримати ціль для дрона. Він уже працював як артилерист.